Menu

Після оголошення перемир’я львів’яни розслабились, а даремно

Фото: Facebook Фото: Facebook

За останні півроку волонтери, які допомагають нашим бійцям на Сході України, стали своєрідними янголами-охоронцями української армії. Якимись лише їм відомими шляхами вони здатні дістати все – починаючи від рідкісних ліків і завершуючи навіть автомобілями. Часом здається, що для них немає нічого неможливого. Про те, з чого починали, як розвивалися та які проблеми й потреби є зараз, кореспондентові Galnet розповіла одна з найактивніших волонтерів ініціативи «Допоможи фронту» Уляна Дідич.

– Пані Уляно, розкажіть, будь ласка, коли й з чого розпочалась ваша волонтерська діяльність.

У мене на Facebook є знайома з Луганська Світлана Жаворонкова, ми з нею вже більше, ніж десять років знайомі віртуально. Коли почалися заворушення на Сході, я її запитала, чи треба чимось допомогти. Вона мені скинула посилання на Сергія Глотова, який тоді збирав допомогу для армії в Луганську. Передали якісь гроші, зробили перепости й на тому тоді це все скінчилося. А потім Сергій написав на Facebook, що йому треба у Львові людину з машиною, щоб забрати й відправити генератор. Я тоді навіть не подумала, що він сам у Львові, зателефонувала за тим номером, поїхали й відвезли. Тоді зрозуміли, що він тут, у чужому місті й не орієнтується, тобто в нього логістика не налагоджена. А в мене чоловік після Майдану був без роботи, бо він усю зиму пробув на Майдані, відповідно, мав вільний час. Тому ми вирішили допомагати Сергію. Спочатку просто чоловік з машиною йому допомагав з перевезеннями, а потім ми вже включились активно. До нас приєдналась Люба Возняк зі збірками. Я спочатку сиділа на інтернеті, вела сторінку «Допоможи фронту» на Facebook. А потім потягнулося одне за іншим – десь на полігон поїхати, десь щось забрати, відправити.

– Скільки зараз людей у вашій команді?

Складно сказати. Дуже багато людей з нами співпрацює. Є кістяк постійний, понад десять людей, які працюють часто на шкоду основній роботі, а багато є таких волонтерів, які допомагають у вільний час. Є такі, що постійно допомагають на Шуварі, є на Рукавичці, на Барвінках. Є люди, які тягнуть якийсь окремий свій напрямок.

– Як вам вдається налагоджувати контакти з військовими?

Коли ми тільки починали, основною мережею були зв’язки Сергія Глотова, адже він за часи перебування в Луганську вже зібрав чимало контактів. Спочатку ми відсилали допомогу тільки туди. І весь час допомагали мобілізованим, яких знаємо самі, – друзям, друзям друзів. А потім вже почалась більш серйозна діяльність. Мої перші підопічні з мобілізованих – це були снайпери 80-ки (80-а аеромобільна бригада, – ред.), рота з 60 бійців. Частина з них уже були на фронті, части ще перебувала у Львові. Ми дуже серйозно ними займалися, забезпечували по максимуму. З нових мобілізованих – четвертий батальйон 24-ї бригади. Їх зараз найнеобхіднішим забезпечили, але поки не повністю, бо вони ще не їдуть на Схід. Є бійці, з якими працюємо давно, – деякі вже були там, повернулися у відпустку й знову їдуть на Донбас. Відповідно, їх знову треба забезпечити, при чому цілу роту, взвод, адже не приходять з індивідуальними проханнями, а найчастіше просять на цілий підрозділ.

– Люди приносять чимало речей і продуктів. Як ви організовуєте їх зберігання й доставку?

«Укрпошта» нам виділила велике приміщення під склад. Тепер нам зручніше. Раніше ми все, що зібрали, мусили одразу ж відправляти, не було можливості щось посортувати, щось відкласти. Кожен з нас по-трішки перетворював на склад власну квартиру. Потім нас пустила до себе пані Лілія Бойко в кафе «Соната», яке біля пам’ятника Королю Данилу Галицькому. Адже якщо в суботу ввечері збір речей, то їх уже не відправиш, тому треба, щоб усе зібране десь перебуло до понеділка. Тому довгі два місяці ми використовували це кафе й перетворили його на склад. З її боку це був героїзм – нас там терпіти. Але тепер ми таки перебралися на склад «Укрпошти», щоб звільнити кафе.

– Везти допомогу зі Львова на Схід досить довго. Чи не простіше було б збирати лише гроші, переказувати їх, скажімо, харківським або дніпропетровським волонтерам, які купували б продукти харчування й речі там і передавали військовим?

Тут є кілька нюансів. По-перше, деяким людям психологічно простіше дати речі, навіть піти купити й принести, ніж перерахувати гроші. І таких людей дуже багато. Грошовий потік останнім часом сильно зменшився, бо, по-перше, перемир’я, по-друге, люди вже вихолощені. По-друге, якщо хтось має своїх підопічних, хочеться гарантії, щоб допомога дійшла саме їм. Адже так чи інакше, займаючись волонтерством, неможливо не перейматись, не сприймати тих людей, з якими ти працюєш, як своїх.

– Які волонтерські організації зараз діють у Львові, чим вони відрізняються одна від одної?

Зараз у Львові є дуже багато різних волонтерських організацій. Є невеликі групи людей, які зібралися для допомоги конкретним бійцям. Когось призвали, і є потреба його забезпечити, тоді люди збирають  саме для нього. Скажімо, у мене є знайома, у якої призвали чоловіка до інженерної роти 24-ї бригади. Спочатку в неї почалась паніка, вона сильно протестувала. А потім вона зібралась і вже за кілька днів почала збирати допомогу на весь взвод чоловіка. Уже взвод її чоловіка на Сході, і вона з помічниками кілька місяців «тягне» цілий взвод. Вона займається тільки ними й на інших не переключається. Таких маленьких груп, які працюють з конкретним підрозділом, дуже багато. Є багато таких, які починали з якогось взводу, а потім переключаються на інших, бо волонтерство затягує.

Є люди, які працюють над цільовими проектами. У мене є знайомий, який добре розуміється на GPS-навігаторах, раціях та оптиці, і він збирає гроші й закуповує тільки їх. Львівський Лицар теж працює професійно по оптиці.

У Гарнізонному храмі дуже добре організовано медичну допомогу. Вони ще під час Майдану збирали ліки. Коли вже стало зрозуміло, що везти до Києва ліки немає сенсу, бо їх там дуже багато, це все було заморожено. Тому в Гарнізонному храмі було дуже багато ліків, частину з них відвезли по госпіталях у лютому. А зараз вони дуже добре допомагають армії ліками.

Є певні люди, які ще з часів Майдану щось збирають, на чомусь наживаються, щось перепродають.

– Як відрізнити реального волонтера від шахрая?

А ніяк. Просто треба давати гроші тому, кому віриш. Зараз настільки багато волонтерів, що, якщо ти просто хочеш дати гроші на армію, ти серед своїх знайомих, яким довіряєш, завжди знайдеш когось, хто займається волонтерством. У крайньому разі буде якийсь сусід або брат, якого призвали, і треба допомогти йому чи його сім’ї.

– Україна вже майже десять місяців живе у постійній напрузі. Спочатку був Майдан, для якого збирали продукти, речі, ліки. Тепер – війна, і знову збір. Чи не «вигоріли» українці й львів’яни зокрема? Які обсяги допомоги зараз?

Зараз надходження допомоги зменшилось. Але я підозрюю, що це пов’язано навіть не з стільки з «вигорянням», скільки з тим умовним перемир’ям. Люди трошки розслабились, хоча насправді в умовах перемир’я потреби сильно виросли, тому що йде своєрідна позиційна війна. Крім того, почались холоди, і солдатам потрібне тепло – спальники, теплий одяг. Плюс є можливість зараз краще обладнати ті частини, що на передовій. Потрібні тепловізори, ноктовізори, при чому бажано другого покоління. Також з’явилися можливості закуповувати великі партії речей за більш низькими цінами. Наприклад, один комплект якісної військової термобілизни, якщо її брати за гуртовою ціною за кордоном, коштує близько 20 євро. На батальйон треба близько 600 комплектів. Якщо купувати 20 комплектів, то вони коштуватимуть по 40 євро, а якщо одразу 100-200 комплектів, то вони обійдуться в 20 євро кожен. Але щоб купити одразу 100-200 комплектів, треба, щоб волонтерам принесли гроші. Зараз, поки ми маємо можливість закупівель, фінанси шалено потрібні.

– Наскільки складно самим волонтерам витримувати такий напружений ритм роботи?

У мене таке враження, що включаються якісь додаткові ресурси. Не знаю, наскільки довго того ресурсу стане. Це те саме, як за якихось екстремальних обставин, наприклад, у горах. Тоді йде мобілізація організму. Тут приблизно той самий ефект, тільки він уже сильно розтягнутий. Час від часу намагаємось переключатись.

– Як вам вдається поєднувати роботу й волонтерство?        

– У нас є невелика команда фрілансерів-перекладачів, якою ми працюємо над різними проектами. По-перше, є розуміння в команді. По-друге, на щастя, є замовники, які дають об’ємні, але короткотермінові проекти, коли можна посидіти кілька ночей над перекладами й забезпечити собі півмісячний бюджет для сім’ї. Але це суто в мене. У всіх по-різному. Хтось тільки після роботи займається волонтерством, у когось є бізнес.

Розмовляла Ірина Рєвунова
За матеріалами сайту Galnet

 

Коментарі (0)

Rated 0 out of 5 based on 0 voters
There are no comments posted here yet

Залиште свій коментар

  1. Posting comment as a guest. Sign up or login to your account.
Rate this post:
Вкладення (0 / 3)
Share Your Location
вгору