Log in

   

Феномен Майдану

Феномен майдану Феномен майдану

Сьогодні Україна перебуває в неабиякому політично нестабільному стані. Вже третій місяць триває ЄвроМайдан. Політична свідомість українців проявляла таку активність тричі: 1991, 2004, 2013. Ми беремо до уваги всі вікові категорії. Отож, розглянемо проблему існування та розвитку демократії в Україні.

Вийшовши зі складу Радянського союзу та отримавши незалежність, почала існувати нова, незалежна держава Україна, от тільки будувати її почали ті політики, які окрім дієвої моделі комунізму та соціалізму інших не знали. Як би не старалися, але все скотилося до того, що Конституція – найдемократичніша в світі, а дотримання її – один з найнижчих відсотків. А чого можна очікувати від людей, які 50 років прожили таким чином і творили свою політику теж так? Тобто в 1991 році ми отримали паперово демократичну Україну.

2004 рік – помаранчева революція. Нарешті після Кучми до влади має прийти, хтось інший. Жодних натяків, на те, що Леонід Кучма поганий президент, чи ще щось, я тоді була дуже маленька, важко дослідити той період у житті України. Але, що ми побачили у 2004? Демократичній Україні 13 років, дуже юна та незріла держава, але наскільки свідомі та дорослі в цій державі Українці? Ті, хто стояли за незалежність у 1991 – мають дітей, дехто онуків. Тепер їх діти йшли і їхали за демократію та за вільну Україну. Знову ж таки, багато політологів та простих людей вважають, що все це закінчилося провалом. Провал можна, на мою думку, обґрунтувати наступним: в Україні досі живі люди з радянським менталітетом, ті, хто свято вірить в комунізм, та найбільша шкода, що ці люди перебувають у парламенті. Хоча події 2004, я не вважаю провалом, зовсім. Можна лише Богу подякувати за збіг обставин та за тупість наших "політичних світил". "Помаранчева революція" показала не тільки всьому світові, а Українцям, що ми єдиний народ, що не має межі та забору між Сходом та Заходом. Чи до багатьох ця явна інформація дійшла, це вже особливості психології людей з різних регіонів нашої країни.

Ще один плюс правління Ющенка та "Майдану 2004" - позитивні, на мою думку, зміни в Конституції України. Ми почали жити в парламентсько-президентській державі, поставили свої національні інтереси вище за власні, так нам здавалося.

Отже 2013 – не підписання угоди президентом України, Віктором Януковичем з Європейським Союзом, викликало хвилю невдоволення та обурення. Початок, звісно, взяв на себе Львів. Офіційна заява Українського Католицького університету, про підтримку євроінтеграції, за ним і Львівський національний університет імені Івана Франка, Ветеринарний і т.д. Гарант явно не очікував такого резонансу в Україні, мені здається він і не очікував євроінтеграції. З 2005 сидить і нічого не очікує, все новина і новизна. Ніхто ж не знав і не планував вступ до ЄС, майже 10 років.

Колись Роман Скрипін задав питання депутату з "Партії регіонів": - Чому для Вас підписання угоди в Вільнюсі про євроінтеграцію було такою ж несподіванкою, як сніг взимку для київського ЖЕКу?

Чим можна займатися у Верховній раді, щоб не знати, не чути про курс розвитку, який держава мусить обрати для ефективного існування?

На євроінтеграції, на жаль, спротив майданівців не спинився. Страшенну хвилю поступу викликали події в ніч з 29 на 30 листопада. Силовий розгін майданівців 0 4 ранку. Силовий розгін студентів, сплячих, куняючих, втомлених, мирних молодих людей. Це в країні з найдемократичнішою конституцією. До речі про Конституцію, Вітька (ну рука не підіймається називати його президентом чи гарантом) теж тут постарався. Звісно, прийшовши до влади, треба ж щось змінити, як у новому офісі купити нові гардини чи вазонки, Вітька вирішив змінити Конституцію. Прокидаєшся вранці, а ти вже в президентсько-парламентській державі і цей Батька стирчатиме на престолі ще 5 років. Правляча партія – регіонали. Опозиція – до одного місця, тому що єдина, розумна та здатна до протистояння всій "Партії Регіонів" людина, Юлія Тимошенко, в тюрмі, знову ж таки, прийшов новий хазяїн, треба навести новий порядок. От тільки, шановний Вітька, не в комунальній квартирі ти сидиш, а у Верховній Раді.

Демократія почала згасати на очах. Другим ковтком сил стало те, що на наступний день на Майдан прийшли вже батьки тих дітей та студентів, прийшли друзі, прийшли родичі, прийшли ті, хто стояли за демократію та свободу у 1991, прийшли з 2004, прийшли бабусі та дідусі, які бачили все ще з Акту злуки. Ніхто не залишився байдужим. Кожна з верств населення чітко показувала свою позицію, але це вже було не за євроінтеграцію. Це вже за нову країну та нову владу.

Отже в словосполучення "феномен Майдану", я вкладаю саме цей перехід - від простого "не підтримання" рішення президента, до опору та революції з вимогами відставки уряду та президента.

Завжди багато науковців вважали українців дуже терплячою нацією, мовляв менталітет у нас такий. У мене одразу виникає, після таких думок, питання: "То що ж треба таке зробити, щоб вся нація, терплячі, покірні українці вийшли на Майдан? Наскільки кожен з цього покірного українця має бути свідомим, щоб вже не взяти до рук зброю і насильно не навести лад?"

Недооцінюєте, ви українську націю. Самі українці недооцінюють. Насправді національна свідомість є у кожної людини на планеті, наша притуплена, тому що держава молода, яка виборола демократію у комуністів. Повертаємось, знову ж таки, до питання про комуністичну пам’ять і незнання демократії, як факту і події.

Судячи з подій в Україні за останні 10 років, можна сміливо виокремлювати в науці такий термін, як українська демократія. Тому що з усіх пострадянських держав, які перебували в складі СРСР від початку і до кінця рівень демократизаці в Україні найвищий.

Особисто мене дуже тішить, що та нація, яка мала Запорізьку Січ, 1648 – провела грандіозну війну за цілісність держави, здобувала свою свободу Коліївщиною, Українською повстанською армією зараз здатна мирно йти на протест і не від страху, а просто від розуміння того, що це демократичний та цивілізований спосіб.

Немає у нас спільної держави з Росією, немає у нас спільної мови з будь-якою іншою нацією. Ми маємо свою державу і свої національні інтереси. Якщо подивитися у вікно, то можна побачити національний інтерес моєї держави, моєї батьківщини, а не особистий інтерес когось з Верховної Ради.

Отже загальна проблема у тому, що незнаючи як, взялися будувати демократичну державу далеко недемократи, достойних молодих кандидатів, які б зайняли місце хорошого прораба, немає, тому ми розуміємо зараз, що зміни будуть тривалими і за одну ніч магічним чином наш рівень життя не перевалить за британський. Як вважав Б. Вербер люди звикли дивитися не далі, ніж 5-10 років наперед, якщо взяти до уваги терміни довші - 25-100 років, рішення про державотворення та реформи, були б дещо інакшими. Особисто я вірю, що з євроінтеграцією перші 10 років були б одними з найтяжчих в історії України, але успіх, яким би увінчався цей крок, наблизив би Україну до статусу провідних держав світу.

Те, що влада використовує силові, недемократичні методи "діалогу" з народом, лише показує наскільки політики бояться свою націю. Навіщо нам в керівництві люди, які бояться тих, кому мають служити? Донбас, будь ласка, думайте наступного разу.

Феномен покірних, терплячих українців у тому, що це не правда. Феномен у тому, що рівень політичної та загальної свідомості набагато вищий, ніж очікували самі українці.

Єдине, чим можна завершити роздуми, так це Слава Україні!

Валерія Русавська

студентка механіко-математичного факультету
Міс Фото 2013

  • Коментарі не знайдено

Залиште свій коментар

Post comment as a guest

0
«
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
»

Наші контакти


Ідея, веб-дизайн і т.д.:

Олег Романів
oromaniv at franko.lviv.ua