Log in

Знай наших: Єлизавета Подкопаєва!

Єлизавета Подкопаєва Єлизавета Подкопаєва

Історію про свій винахід Ліза розпочинає, ніби казку. «Одного разу…» на вулиці, де вона живе, вкотре сталася проблема з каналізацією. Приїхали робітники-рятівники і почали лагодити. 16-літня Ліза уважно спостерігала що і як, тоді запитала у себе: чому це всі усувають наслідки, а не саму проблему?

Прийшла в ліцей до свого наукового керівника і заявила: «Щось не так із каналізацією. Мені це не подобається. Ви можете мені допомогти, щоб ми спільними зусиллями це змінили?»

Так почалася робота над проектом, з яким Ліза перемогла у міжнародній олімпіаді з екології у Грузії і представила Україну на конкурсі Intel ISEF у США.

Дівчина впевнена: її робота буде корисною не тільки Львову і Україні, а й загалом Європі.

 

Наука — це круто і важливо

— Ніколи, — так коротко Ліза відповідає на питання про те, чи займалася до десятого класу науковими роботами.

Насправді у її житті були олімпіади і конкурси, була постійна цікавість до світу навколо, але справжня наука почалась лише з переходом зі школи до Львівського технологічного ліцею.

— Мені подобалось, як навчали у школі, але у ліцеї все було інакше. Була наукова лабораторія, яка дає можливість робити щось цікаве, і вчителі намагались якомога простіше донести матеріал, показати, що все не так важко, просто потрібно трохи зусиль.

Наукова лабораторія — це не кімната, наповнена новітнім обладнанням і людьми в білих халатах, як може здатися з назви, а звичайний клас у підвалі ліцею з горами книжок. Тут кожен зацікавлений міг зустрітись зі своїм науковим керівником і придумати проект.

Тут працювала й Ліза. Аби зробити щось «своє» ефективно і так, щоб воно не порушувало цілісності львівської каналізації, дівчині потрібно було дізнатись багато чого нового. Тому науковий керівник одразу вручив їй товстелезну книгу з великим написом «Каналізація».

Ліза сміється і жартує, що тоді думала: «Ну все, пропала моя наукова робота». Але таки почала читати книжку й обговорювати її зміст з учителем — і будову каналізації, і різні її ухили. «Все ж важливо!» — наголошує Ліза.

Каже, до роботи найбільше заохотив науковий керівник. Бо розумний і різносторонньо розвинений. Ліза завжди захоплювалась: що у нього не запитай — завжди знає відповідь. А загалом, щоб займатись наукою, на думку дівчини, потрібно не так і багато: власний інтерес і бажання допомогти людям.

Дослідження схожі на навчання у грі. Це легше і цікавіше

— Я досі вважаю, що наука — це круто і важливо, і що дітям варто пробувати. А чому ні? Можливо, саме в цьому їм поталанить, щось піде так, як вони навіть не очікують? Коли я прийшла до лабораторії, то навіть уявити не могла, що коли-небудь переможу на міжнародній олімпіаді. Якби хтось тоді сказав, я б відповіла, що «дуже смішно» і не треба так знущатись! Але я робила це не для перемог. Це була просто цікавість. І мені здається, що дітям, особливо тим, які погано вчаться, цей досвід буде важливий. Бо дослідження схожі на навчання у грі. Це легше і цікавіше.

Переконала

Проект Лізи має запобігти забрудненню каналізаційних труб. У процесі дослідження вона робила мініатюрні макети з підручних матеріалів і комп’ютерні моделі того, як буде працювати її система. Але поки наукова робота набула свого остаточного вигляду, Лізі довелось перебрати чимало варіантів. Деякі системи були недієвими, а деякі мали багато недоліків. Перша, наприклад, під час сильних злив давала б збої, а Ліза хотіла, щоб вона була повністю автоматичною. Друга система в цілому працювала, але потребувала додаткової фільтрації дощової води, а отже — коштів.

— Моя фінальна робота — це асиметричний ківш на 120 літрів. Він наповнюється дощовою водою і автоматично перекидається. Створює імпульс, можна сказати, хвилю, яка вимиває всі засмічення із труби. Дуже проста система, але дійсно дієва. Ми проводили експеримент на справжніх трубах. Майже повністю наповнювали водою бочку на 150 літрів — і різко перевертали в каналізацію. Виявилось, що так можна очистити від восьми до тридцяти п’яти метрів труб, — каже дівчина.

Першим науковим конкурсом, на який Ліза поїхала зі своїм проектом, став Intel-Техно. Там вона посіла друге місце в національному відборі. А свій сумний досвід у Малій академії наук воліє не згадувати.

— Прийшла на теоретичний тур — і завалила його. Мені було образливо. Я писала математику, бо це технічний проект, і вийшло так, що розв’язок у мене був правильним, а в кінці якась помилка — і результат вийшов не той. Балів не зарахували. Тоді я подумала: «Ай, все! МАН — не для мене».

На національному відборі Intel-Техно Ліза дуже хвилювалася й не знала, як поводитись. Ще й професор підійшов, перебив на середині доповіді і сказав, що проект працювати не буде.

— Я розгубилась! Ну як не буде? — Ліза дивується навіть зараз. — Стою і думаю, що робити? Вирішила доводити. Дійшло до того, що ми розібрали пів моєї конструкції, — сміється. — Там наливалась вода в ківш, він перевертався і виливав воду в каналізацію. Вода зносила засмічення далі по трубі. Дискусія була про те, що рано чи пізно ківш не перевернеться, заклинить. Я сказала, що навіть на своєму невеличкому макеті доведу, що це не так. І професор наливав маленькими-маленькими порціями воду, щоб заклинило. Але там такий механізм, що цього ніяк не станеться! І ковшичок перевернувся. Професор стояв з квадратними очима. Переконала!

Тоді Ліза виборола друге місце,  а наступного року повторила досягнення на Intel-Еко і представляла Україну на конкурсі у США. Каже, це дало їй великий поштовх і віру в те, що вона може щось створити і чогось досягти.

Наступним її досягненням стала перемога у міжнародній олімпіаді з екології в Грузії, де участь брали учні з близько тридцяти країн світу. Втім, найважливіше, що дали Лізі ці конкурси, — впевненість у собі, — зауважує сама дівчина.

— Загалом мені не дуже легко спілкуватися з людьми. А це все було настільки круто, що я забула про ті свої комплекси! Розмовляла про все на світі, ходила на вечірки, зі всіма дружила. Після цього і мислиш інакше. Стільки всього пережила — є що розповісти. Навіть про переліт. Три літаки! Це щось взагалі… Просто неймовірно!

Хоча всі навколо були впевнені, що Ліза стане екологом, вона вирішила інакше. І зараз навчається на першому курсі Механіко-математичного факультету ЛНУ на спеціальності «Математика», бо екологом себе ніяк не бачила. «Це потім ні роботи не знайти, ні нічого».

Ліза хоче бути вчителем математики.

І поки дівчина поринула у студентське життя, справжню модель її проекту досліджують на базі «Львівської політехніки». Якщо система буде добре працювати — її зможуть використати у Львові.

— Хоча в мене мало часу, я буду займатись проектом, поки це не станеться. І я впевнена, що це абсолютно реально не тільки для Львова, а й для більшості міст в Україні та загалом у Європі.

 

Автор: Надія Швадчак. Фото: Середа Ірина

За матеріалами the ukrainians

  • Гість - Вчитель

    "справжню модель її проекту досліджують на базі «Львівської політехніки». Якщо система буде добре працювати — її зможуть використати у Львові."
    Якщо буде працювати?Отже,ще не відомо,чи зможе працювати її винахід.Тоді ,навіщо ж так вихваляти???Все це тільки теорія-а на практиці-невідомо чи запрацює.А якщо не запрацює?Що тоді?Можливо цей винахід не має практичного застосування.До того ж дівчина зробила цей винахід не сама,а під керівництвом вчителя,і ще не відомо,чи я це ідея.Можливо винахід зробив сам вчитель,а вона просто "завчила"це і так здобула перемогу.
    Розумний і заслоговує похвали той,хто сам робить винаходи і втілює їх у життя!Єлизавета не може похвалитися надзвичайними здібностями,адже навіть ЗНО здала на низькому рівні.
    Вибачайте,звичайно,за втручання,але такі вихваляння зайві.Багато учнів,студентів мають свої захоплення,які заслуговують уваги,але не всі виставляють це напоказ.

    Подобається 0 Короткий URL:
  • Гість - Першокурсниця

    Розумниця!!!!

    Подобається 0 Короткий URL:

Залиште свій коментар

Post comment as a guest

0
«
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
»

Наші контакти


Ідея, веб-дизайн і т.д.:

Олег Романів
oromaniv at franko.lviv.ua